Що таке доказова медицина (науково обгрунтована медицина; медицина, що базується на доказах; англ. evidence-based medicine, EBM)


Термін науково обгрунтованої медицини (EBM) вперше був визначений як процес перетворення клінічних проблем на питання, а потім систематичного виявлення, оцінки та використання сучасних результатів досліджень для прийняття клінічних рішень.[1] Визначення "науково обгрунтована" було сформульоване американським аналітиком у сфері охорони здоров’я Девідом Едді у 1980-х роках. Термін "науково обгрунтована медицина " вперше був використаний в 1990 році Гордоном Гайаттом, професором кафедри епідеміології Університету МакМастера в Канаді для позначення цієї клінічної стратегії навчання.

Це ознаменувало перехід від поняття прийняття клінічних рішень, що грунтувалось на застарілих підходах викладання та досвіду роботи з окремими пацієнтами, до залучення найсучасніших знань визнаних клінічних досліджень. У гіршому випадку, затримка у впровадженні результатів досліджень в клінічну практику може призвести до того, що для пацієнтів будуть застосовані дорогі, неефективні або навіть шкідливі методи лікування. Визнання цього факту стало однією з рушійних сил розвитку доказової медицини. [1,3]

Практика доказової медицини означає поєднання клінічного досвіду, найкращих існуючих доказів систематичних досліджень з уявленнями, проблемами та очікуваннями кожного пацієнта. Сюди належать відповідні клінічні дослідження щодо достовірності та точності діагностичних тестів, значення прогностичних маркерів, а також ефективності та безпеки терапевтичних, реабілітаційних та профілактичних курсів лікування. EBM не обмежується рандомізованими контрольованими дослідженнями та мета-аналізами і повинна включати оцінку найкращих доступних доказів, за допомогою яких можна дати відповіді на клінічні питання.2

Наукова література постійно поповнюється, а обсяг медичної інформації швидко збільшується. Особливо стрімко кількість медичної інформації стала зростати у галузі діагностичних та терапевтичних технологій.1,3 Розробка електронних бібліографій у простий та максимально вигідний спосіб спростила використання опублікованої літератури. До того ж публікація клінічних рекомендацій, як-от від Національного інституту здоров’я і досконалості допомоги (NICE), є корисними для фахівців з напруженим графіком, які, можливо, і не мають достатньо часу для вивчення первинних досліджень.

Зараз EBM активно викладається в медичних школах. Такі групи, як Кокрейнівське співробітництво (Cochrane Collaboration) та Центр оглядів та розповсюдження інформації в Йорку, Англія (Centre for Reviews and Dissemination), координують та публікують систематичні огляди процесів у сфері охорони здоров’я. До того ж існують різноманітні науково-практичні журнали.[2]

Практичне застосування доказової медицини охоплює п'ять важливих етапів:[3, 4]

  1. Формулювання зрозумілих клінічних питань, що можуть стосуватися діагностики, прогнозу, лікування, ятрогенної шкоди, якості надання допомоги або економічних аспектів втручання.

  2. Систематичний пошук найкращих доступних доказів.

  3. Критична оцінка доказів (визначення обґрунтованості та практичного застосування).

  4. Застосування доказів (безпосередньо у стаціонарних умовах лікування, або для розробки протоколів та рекомендацій).

  5. Оцінка ефективності.


Переваги EBM[1]

  • EBM дозволяє клініцистам і пацієнтам отримати доступ до найактуальніших клінічних знань

  • EBM легко можуть опанувати люди з різним рівнем підготовки та на будь-якому етапі своєї кар'єри

  • EBM має потенціал для покращення безперервності та рівномірності догляду за допомогою розробки загальних підходів та настанов

  • EBM може допомогти надавачам медичних послуг краще використовувати обмежені ресурси, даючи їм змогу оцінити клінічну та економічну ефективність лікування та послуг


Недоліки EBM[1]

  • Навчання і практика EMB вимагає певної кількості часу

  • Створення інфраструктури для використання EBM, наприклад придбання та підтримка відповідних комп'ютерних систем, потребує витрат

  • EBM бракує доказів для певних сфер. З іншого боку, це може стимулювати створення місцевих та національних дослідницьких проектів

  • Medline та інші електронні бази даних не є вичерпними та не завжди добре впорядковані в покажчиках

  • На EBM може негативно вплинути упередженість публікацій або відсутність доказів


Доказова медицина не повинна сприйматись як заклик до шаблонного підходу в медицині. Для визначення оптимальної стратегії дій, фахівцю слід дослухатись до слів пацієнта, спиратися на власну експертну оцінку та враховувати найкращі існуючі доказові матеріали.

Список літератури

Rosenberg W, Donald A. Evidence based medicine: an approach to clinical problem-solving. BMJ 1995;310:1122-1126.

Sackett, DL, Rosenberg W, Muir Gray JA et al. Evidence-Based Medicine: What it is and what it isn't. BMJ 1996:312:71-72.

Dawes M, Summerskill W, Glasziou P et al. Sicily statement on evidence based practice. BMC Medical Education 2005, 5:1.

Porzsolt F, Ohletz A, Thim A et al. Evidence-based decision making - the six step approach. Evidence Based Medicine 2003;8:165-166.

Muir Gray JA. Evidence-based healthcare: how to make health policy and management decisions. London: Churchill Livingstone, 1997.

Akobeng AK. Principles of evidence based medicine. Archives of Disease in Childhood 2005;90:837-840


Додаткові ресурси

Доказова медицина в інтернеті


Журнали з доказової медицини


Автори - Helen Barratt, Maria Kirwan, Saran Shantikumar.

Переклад - Богдана Багацька.

Джерело - https://cebm.be/df483